Астрофізика — частина астрономії, яка вивчає фізичні властивості та хімічний склад Сонця, планет, комет, зір, туманностей . За об'єктами дослідження виділяють фізику Сонця, планет, міжзоряного середовища і туманностей, зірок, космологію. Вона розпочала свій розвиток з відкриття спектроскопії в 19 столітті, що дозволило астрономам аналізувати структуру зірок за випромінюваним ними світлом. Астрофізики розглядають Всесвіт як величезну лабораторію, у якій вони можуть вивчати матерію при різних температурах, тиску і щільності, які недосяжні на Землі.

В астрофізиці здійснюються експериментальні та теоретичні дослідження будови зір і навколозоряних оболонок, міжзоряного середовища, корпускулярного та електромагнітного (радіо-, теплового, оптичного, рентгенівського та гама-) випромінювання планет, Сонця, зірок та галактик, руху зоряних систем, розробка космогонічних моделей.

Як самостійна галузь науки астрофізика почала розвиватися з середини 19 ст. у зв'язку з успіхами фізики, особливо з відкриттям спектрального аналізу і застосуванням фотографії. На поч. 20 століття розроблення теоретичної фізики, зокрема теорії випромінювання і атомної фізики, а також швидке зростання техніки спостережень стали передумовою інтенсивного розвитку астрофізики.

В ІКД НАН України та НКА України дослідження за напрямом асторофізика проводяться у межах проекту: